I ти приходиш — нетутешня, немов з небес або з iкони, кладеш у рот менi черешнi — холоднi гранули червонi, цiлуіш у вуста зеленi, лiкуючи вiд всього свiту... Гукаю подумки: — Олено!.. Уголос кличу: — Серафiто!.. I ти приходиш, ти приходиш!.. Iз пiвдня, пiвночi, зi сходу... Зi схованим в волоссi нiмбом... i не зникала нiби.