зіниці чоловіків вискакують гопака на поплавку ще зночі
вудять рибу вудять небо в тому ж ставку в очереті сховавши тумани
коли ж вечір розбризкує сутінки моторні рибалки чатують русалок парами ряску під дзьоби гусям нагортатимуть і аж над ранок як за світанком роса упадатиме випроводжатимуть зеленокосі кралі коханих вусанів тепло річки їм на вуста накинувши аби завтра котрась молодиця позначила рогачем рибалчині згадки