Олена Пашук***у твоїх обіймах
тану й тону
втрачаю всіляку подобу людську
бо жінка я
жінка закохана в очі
очі болотні
жінка без рота
лиш усмішка ніжна
зі смаком кориці
і крила птиці
біля нашого ліжка
заради тебе навчилась літати
виходила заміж у платті-лататті
наш замок
якраз у долині неба
не треба
мовчи
бо я все ж таки жінка
чи жертва
свого кохання
востаннє
кохали так у Вероні
поклади мене собі на долоні
й пристав до вушка
я мушля
вагітна солоним морем
дзвони собору
падають у воду
немає виходу входу
ми в лабіринті
у чреві вулкану
мене приклади до своєї рани
туди де автограф
лишила свіча
бо я вже не сіль
а лише подорожник
чи може схованка
для меча
|
2004 © Олена Пашук |
