Опубліковано: 2006.11.04
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Марина Генчикмахер

***


На киевском пляже над сонной рекой
Какой-то дремучий, тягучий покой.

Размеренно, медленно, наискосок
Вода наползает на серый песок.

На нас наплывают волна за волной
Ленивая нежность и солнечный зной.

И мы, (или, может быть, это не мы?)
Глядим на облитые солнцем холмы,

На водную рябь и на синих стрекоз,
И все, что за водной чертой,- не всерьез.

Зарыто. Забыто в закрытых домах
На этих размытых сияньем холмах.

А есть лишь извечно нагие тела,
Истома любви и избыток тепла.

Но жидкая бронза старинной реки
Уносит, качая, пловцов за буйки,

И день, растворившись в сияньи, плывет
За прозелень времени в прозелень вод.

1991
© Марина Генчикмахер
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/1201/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives