Вікторія ШпакІгри світлаТетяна Аінова Коли я свічку гашу, висвічують очі твої. І мерехтять в одвіт на тілі родимі плямки. І байдуже так мені – ти поруч, а чи пої – хав десь за мільйон товстелезних замків. Денний важкий ліхтар жбурнули за край землі. І спущені з самих хмар невагомі сходини – щоб ті, чий мудріший зір, розглядати могли в замкові щілини зірок чудеса Господні. Коли у згаслому світлі свічки на смертних подій низку впаде Світло інше злотом-сіянням, Воно випалить нашу любов за префіксу «пре» присмак, за те, що вона була інколи діянням.
|
2006 Київ © Вікторія Шпак |