Сергій ТатчинПартизанська елегіяНа Південно-Західній залізниці
курять жертви потягам – за живих:
в кожній топці спалено по синиці,
у пучку подільської сон-трави.
Хмара мого імені лине лином,
і від цього обертом голова.
Маю право вибору: бути винним
чи розвіртуаленим у слова.
А зі слів – у літери. З цих дифузій
неодмінно казишся – хто ж ти є?
А іще ввижаються мертві друзі,
й ні на що вибагливе не встає.
Простоти й буденності прагне розум
і дещицю спокою, а душа
хоче в небо кольору купоросу,
на зірки посічене з ППШ.
Полуничним натяком, вітром-з-димом,
кількома сусідами у вікні –
я благаю Господа: Чашу – мимо!
Заклинаю янголів: Не мені!
Форматують обраним присмак крові:
хтось надрізав сонечко вздовж землі.
З ночі в день вертаються лиш здорові –
не для них вготовані кораблі.
Ніж-вітрило – вітрові врівень шиї,
нижче ватерлінії – сон-трава.
Світ не завошивіє там де жив я,
доки в людях піняться кров-слова. |
2007 © Сергій Татчин |
