Тарас Гриб******
Розмовляє із вітром Сонце,
Та я бачу –
Розходяться по землі
Тисячі, а може й сотні
Змережаних
Ніжно і тонко
І здогадуюсь я
Спроквола...
Діти – створені вітром
Що дує нікуди й нізвідки....
Ніколи...
***
Колись колись колись
Не буде цього слова…
Десь там делеко, десь
Загубиться цей вірш…
Але навіщось тихо і для чогось
Щось буде мною і тобою
Знов…
Завжди і скрізь….!
***
Око
Вдивляється в мене
П”є мій подив!
Червоне, зелене око...
Спогад
....Чіпляється за волосся –
Вітер його куйовдить...
Стогін
Мов злодій
Виносить із серця
Тривогу, неспокій, гомін...
І Доля –
Сліпою мордою
Тягнеться в майбуття
І в руку мою горду
Тичеться
І вилизує до самозабуття
За єдиний ласкавий дотик...
***
Повернення!
Чому ти, хто ти, нащо?
І що благаєш біля рук моїх?
Я випиваю серцем натще
Всі чари пройдених
Доріг,
Я їх як коси посивілі гладжу
Торканням босих і побитих ніг...
...І зникне плоть моя,
І хтось побачить
Лиш сіль слідів,
Лиш слів над шляхом цвіт....
Це буде значить –
Повернення...
Невтримне,
Ніби сніг...
|
2008 © Тарас Гриб |
