Ніка НовіковаПро користь яблукЯ жінка, що в ній сім років
ламали волю…
Тому, буває палаю, крематорієм;
Тому, буває, дратують алегорії,
Тому, буває, плачу, немов за долею,
Тому, буває, тягне здатися кволою;
Німою.
А нині нехай говорять, нехай говорять.
(зранене – насміх іншим;
решта – знеболено)
Зрештою, байдуже, бо страхи подолано.
А я у вічній, непублічній покорі.
Як у скрижалях, або у сувоях:
"Приниження возвишає!"
І Бог зо мною…
І він у мені (хоча і не все замолено),
А у тобі, здається,
досі тотеми.
Та це не до теми.
Шумлять і заколисують сиві тополі,
А я назбирала яблук – несу у подолі
поволі,
щоб донести.
А йшла по магнолії…
Та яблук нападало – не потрібно зривати!
І є кому згодувати…
Які тут апорії?
Все просто: я-знімаю-свої-мораторії,
І йду пригощати.
Бачиш - не спокушати:)
Які умовляння? У голоді до Любові,
Як в горі (чи в горах?),
І так поїдять, бо кволі.
Наморені.
Надія не вічна. Вічна є безнадія,
провина (ота, що "гріх"
той, що первинний)
Тільки Любов єдина,
Бо неподільна...
1.
І ось картина:
Яблука -
гріхопадіння,
яблука – вина –
яблука – вина – війни –
Падіння – злети…
(сенс, певно, подвійний)
2.
І до портрету:
Гарні, незмінні, зморені,
(упокорені?),
Єви, Єлени, Афіни,
Деметри,
Джульєтти,
(єви, суцільні єви…)
врешті,
Вікторії.
(образ напевно збірний)
творять історію.
***
Входжу до хати. Сама-одна, а на дворі
Лишаю словесні герці і алегорії.
Бо дім. Вірна фортеця. Моя Асторія.
Дзвінко знімаю лати з руїн Мілету
(наніч),
кладу багнети
до ранку
в Лету,
І одягаю чорний (і наче зоряний),
теплий кошлатий светрик,
і гетри. |
2008 © Ніка Новікова |
