Ніка НовіковаЗемна трійця. Нікусин рай.якщо піду в долину смертних тіней,
я не злякаюсь зла, би Ти зі мною*.
погладиш по волоссячку рукою,
посадиш, мов маленьку, на коліна,
пригорнеш міцно, колячись щокою,
запахнеш щойновбитою травою,
і я засну, наївшись миро-лою,
(чи лободою) віддана без віна.
якщо піду… навпомацки, руками
шукати соломона з роваамом,
вкривати біле тіло пелюстками,
навпошепки кохати – і вустами
торкатись шкіри, шурхотіти: "амен".
мов божевільна, зволена роками…
(а їх-то, Боже, Боже…Мамо, Мамо)
якщо… тоді зустрінемось, адаме,
я – євою, Він – прірвою між нами,
бо Він – то рай між нашими світами,
думками.
вестись (аби провів) вперед, до миті,
коли думки гірким вином запиті,
(гірким вином, бо перекисшим в оцет)
над прірвою загубляться у житі.
не йди. в долині дуже смертно, доцю…
та я піду, якщо відпустить руку,
якщо морзянку серце перестука,
і не візьмЕ за правду на поруки…
якщо впаду у прірву райо-муки,
якщо…
як що – Він знає,
тссс, ні звуку!
і не піду. бо рано. розговіло.
на крила знову надто впали ціни,
я підберу. напну стару хустину –
сховати душу.
усміхнеться Бог
і я. і народжу (на раїсть) сина,
і радісні до Нього на коліна –
уже удвох.
в долину смертних тіней
не пустять.
бо ліміт.
мене аж троє
(і я одна за кожного - горою):
Життя і Світ (це - Він),
і Син-Дитина.
* псалом 22-й. |
2008 © Ніка Новікова |
