Ніка НовіковаМій Капітан (коротка казка)Мій рідний,
у люту повінь
ти не сам, ти не сам. Я поряд.
Свій скляний, каламутний погляд
зупини на мені.
Молю.
Щоб устигла вдихнути воду,
щоб устигла холодну сповідь
перекласти у теплий спогад і прибрати з грудей змію.
Мій рідний,
холодні пальці
поклади на живіт,
мов квітку.
Щоб палало, жило і квітло
до останнього вдиху.
Тінь
наповзає собі на світло.
Щастя в цьому брудному світі
йде по водах занадто рідко.
То й не видно його. Амінь.
Не впізнати… Роз"їло море присмак шкіри і теплий дотик.
Обіймаю, цілую вкотре:
"Ти не сам, ти не сам, не сам!"
Та заснув, та заснув мій котик:
німота і холодні води.
І по дну тільки тиша-згода,
і розлито рудий шафран...
І горлянку до крику зводить, і мовчати керує доти,
доки роки холодним дротом трощать мушлі і нас...
А нам
тихо скиглять льодяні глиби;
пропливає крізь трюми риба;
пропливає крізь ребра риба
та спить Капітан. |
2008 © Ніка Новікова |
