Ніка НовіковаБесіда розчарованого зі своєю душею.А буває, часом сядеш - зал пустий - і речеш нікому.
Ніби й публіка ще учора вимагала нових ідей…
А виходить, що не театр - просто цирк.
Все таке зникоме…
І на п"ятеро аплодуючих - два мільйони пустих очей.
І буває, болить по-лютому, десь у грудях – шрапнель гангреною
Між лопатками тихо виїла до лихого затишний дім.
І пече до небесно-синього у очах, а співець за сценою
Все співає баладу вічності. Та звучить, мов останній гімн…
І буває, ще нерви сіпає, і буває, ще якось грається,
Хоч давно уже правду викрито, і лиця не ховає грим.
Все простиме, і все прощається.
І безсила глядацька зграя ця,
щоб утриматись від вистав і вин…
Все. І крапка.
І все без змін.
Розчаровані і зацьковані, трохи дивні і зовсім знічені –
Хто би бачив їх зараз мертвими!...
Та до виступу оживуть.
І безсмертними, невразливими, непохитними і убивчими
Будуть завтра їх щирі посмішки, чи байдужість.
Не в тому суть.
Бо, буває, часом сядеш – зал пустий – і речеш нікому
Свою "Бесіду розчарованого із душею"*, давно вже завчену.
І нічого не має значення. І від рани така утома…
Все зникоме.
Все неозначене.
Все пробачено.
Все. І кома… |
2008 * "Бесіда розчарованого зі своєю душею" – це літературна пам"ятка Древнього Єгипту доби Середнього Царства (21-18 ст. до н.е.). По суті це діалог розчарованої у житті людини, яка прагне звільнитись від страждань через самогубство, зі своєю душею, що відмовляє її від цього вчинку. Власне, картинка досить діалектична :) © Ніка Новікова |
