Опубліковано: 2008.05.14
Поетичний розділ: Філософська лірика

Марина Матвєєва

Три жизни



Я не ведал: та девочка, что со мной, –
наказанье, – иначе не злил бы бесов,
отвечая на слезы ее спиной,
чтоб не видеть болезни ее и стрессов.
А она все писала свои стихи
и все: «Бог мой!» – звала. Не меня – иного.
Ну, того, что (чудовище!) за грехи
наказует. Посмертно. Рожденьем снова.

…Я узнала тебя по тельцам в крови,
генетическим кодом в тебе увязла.
Та же дерзость и ум, тот же страх любви
и бесстрашие то же – в случайных связях.
Да и ты ощущаешь в глуши пустых
подреберий под слоем тупого сала:
потому и рыдает в тебе мой стих –
ты такие же точно тогда писала!

Я, назвав тебя гением, уходил.
Ты, избитая генами, умирала.
…я боялся увидеть среди могил,
ту, что тело твое для себя избрало
за оградой кладбища… Теперь сама
я нуждаюсь в услугах концерна «Черти»:
ты наносишь удар – я схожу с ума…
Догадайся, кем будем мы после смерти!..
2006
© Марина Матвєєва
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/13367/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives