Опубліковано: 2008.05.14
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Сергій Татчин

***

Менi було уже чимало,
Коли розхристане життя
Мене ламало – не зламало,
I не вiднесло в небуття.
Та не завело у недолю,
Де сивий гнiт додолу гне,
I не розкидало по полю
Кiстками бiлими мене.

I вперте серце буде битись
В тоненьких грудях назавжди,
Бо нi повiситись, нi спитись
Я вже не зможу вiд бiди.
I вiршам вже замало цього –
На небо променем зiйти,
Менi в собi замало Бога –
Я хочу в вас Його знайти.

Я буду жити тут, де квiти
Ростуть у свiт з дитячих рук,
I де не знають Божi дiти
А нi опiк, а нi порук.
I де менi, як тiй дитинi,
Щасливим бути ради вас,
Коли в кожнiсiнькiй людинi
Себе побачу я не раз.
2001
© Сергій Татчин
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/13380/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives