Ігор Павлюк***
Так-от живемо…
Якось живемо,
Життя відклавши на потім.
Святими словами
Про грішних демонів
Самі до себе шепочем.
І чорну пісню про комідею
Червону, наче стоп-крани,
У кров пустили,
Звали своєю,
Звали фігнею…
Вили в стакани.
Одні в атаку ходили завжди,
А інші «Урраа!..» кричали…
Така от кривда,
Така от правда,
Такі причали.
А десь глибоко
Ржавіла шабля,
Цвіли пістолі.
Сердечний камінь
Точила крапля,
П’яна від волі.
Вчимося знову
Мистецтва бунту
У власній хаті.
Бити чи пити,
Бути – не бути?..
Вічно розп’яті.
І колоритні,
Й трохи коритні,
Козакуваті…
Так-от живемо
На цьому світі.
Але на Тому…
Око зміїне
Вогко засвітить.
От ми і вдома…
|
2008 © Ігор Павлюк |
