Опубліковано: 2008.06.03
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Віталій Круглов

***

Хоч і не знаю — не стало легше, звикав, як інші.
А тіні мали кохання ліпше, а я — лиш тінню
ходив по осінь, та збились ноги, бо знову піший.
Аж жовто в серці — занадто довго здавався винним.
Давився дивом, дивився криво, упав у тіло,
неначе правда, що закортіла мене у спину
ширнути чимось, а вийшло якось — не допустили
чи то до мене, чи то до того, хто безупинно
біжить подалі, а тільки ближче до всіх деталей.
А хоч і знаєш, хіба на користь таке каміння,
яке носили, мов обереги, яке ковтали,
якому мав би сказати: “Падай”, сказав: “Амінь” я...
2008
© Віталій Круглов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/13716/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives