Сергiй РуденкоКоваль. Коваль.
Ковадло і молот дзвенять наче дзвін,
Оспівують вранішню тишу,
І звуки за сонцем летять навздогін
В небес затуманену вишу.
І морщиться потом ковальське чоло,
І руки гудуть від напруги…
І гнеться залізо, як свіже зело
Не в силах терпіти наруги.
А що з того вийде, чи шабля, чи плуг,
Що буде – обжинки, чи битва -
Те знає коваль, він і бог нам , і друг,
До нього прохання й молитва.
- Зроби нам ковалику сапу й граблі!
- Зроби на одвірок підкову,
Щоб щастя селилось на нашій землі,
І зло не верталося б знову…
І стомлений вечір на кузню впаде,
Дзвінкі припиняючи звуки…
Додому засмаглий коваль побреде,
Обмивши замурзані руки…
І скільки із тих заскарузлих долонь
Стече іще поту і крові,
Щоб перекувати пекельний вогонь
На світло Добра і Любові?!
|
2008 © Сергiй Руденко |
