Опубліковано: 2008.07.02
Поетичний розділ: Філософська лірика

Вiктор Крупка

Про ослиные уши и человеческие души

Когда задушили душу,
Душа умерла. Банально.
Банально и тривиально,
Что душу не стали слушать.

Зачем у ослов есть уши,
Затем у людей есть души.
Но уши ослов не душат,
Как душат людей их души.

Когда-то, я где-то слышал –
Души ничего нет выше.
Душой заберусь на крышу,
И слышу, как звезды дышат.
2007
© Вiктор Крупка
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/14246/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives