Соната літа — у другому відділі.
Concerto Primavеra — примара усіх сподівань
Дійшов до кінця.
Полум’я оплесків згасло.
Тільки плескіт хвиль
Та посвист вітрів
Крізь очерет та лозиння.
Інь та ян — у дзеньській сполуці
Пісків та ріки.
Поцілунків проміння,
Сонця та листя.
Велетенська наснага хмар,
Закоханих у землю
Й не маючих змоги
Злитися з нею в обіймах –
Намарно витрачають
Дорогу вологу.
Та вітрюган босоногий
Так і лине до неї,
А бідна всихає.
І тільки блискавиця —
Суддя та, за сумісництвом, сваха,
Цим залицяльникам радіє
Й громи надсилає,
Віщуни весілля вселенського.
Ой, буде весело луками, полями
Лісами , садками!
Аж ген де білий птах,
Провісник кохання,
Іще з ранкового смеркання,
Поміж хмарами та землею літає
Й привітає їх з весіллям.
Ой мій лелеченько!

20 червня 1998 р.