Ірина Гончарова***Я давно подарувала
Персні всім своїм коханим:
І кільце від папіроски,
Й зашморг пристрасті,
Й ті кільця,
Що птахів чи риб таврують
Вільних,
Перед тим, як в небі
Чи-то в сивім Чорнім морі
Від людей вони почезнуть.
Або кільця ті вогненні,
Що крізь них пірнать неволять
Люди сильні полонених
Риб розумних та красивих
Задля примхи і грошей.
Альбо ті, що на долоні
Клала любим і коханцям –
Геть почезли у пустелі,
Тій, що Всесвітом всі звуть.
То ж один дививсь, як тоне
Перстень мій в безодні моря.
Другий, – той жбурнув за хмари.
Третій навіть й не згадав,
Імені тієй, з якою
Він кохався, що на спомин
На долонь йому поклала
Із сапфірами перстень.
То ж його він загубив
З легким серцем, спорожнілим,
Змарнував бо по дрібницях,
Не спізнавши заповітне,
Те, що ‘доля’ на ім’я.
Та ще мудрий Соломон
Карбував собі на персні,
Щоб ніколи не смутніли
Від загублених і зниклих,
І не знайдених речей.
Бо мовляв був, все почезне,
Навіть перстень той в безмежній,
Неосяжній, незбагненній,
Віковічній глибині….
30 серпня - 1 вересня 2005 р. |
2006 © Ірина Гончарова |
