Щось неосяжне, але уявляється...
Кожне вікно – чиїсь очі замислені,
Чийсь кругозір, що у снах замикається.
То фотографії, в рамки не втиснені.

Замкнуте тіло у  власних ілюзіях.
Вулиці тихо дрімають і світяться.
Хтось на екрані залишиться друзями,
Тільки думки на екран не помістяться.

Люди розширюють власні можливості,
Не залишаючи місця для мрійності.
Більше досяжності, більше сміливості,
Катастрофічно бракує надійності.

Все, що змогли, замінили машинами,
Щоб розтягнути хвилину до крайності.
Кожен обклався своїми вершинами,
Знизивши їх висоту до банальності.