Свiтлана-Майя ЗалiзнякВисотомір1    А вчора я конала на хресті...  Сичали товстопузі святокрадці:   - Яких ще мук завдати? Отрій? Ніж?..  Відмовилась данину - Злу! Ріж пальці!  Це не абищиця – усі, хто бачив, чув:  Від автохтонів сонних до заброди,  Роздумають віддати в лапи Злу  Своє дитя! Сказала ж принародно...  Вона - правдива... Навісна! Це - врок...  Такі на терезах цінують грами...  Тримайтесь від заразної за крок,  Олжі кадіть духмяні фіміами!  Олжу годиться ревно прославлять –  Несосвітенну, пишну...                                    - Бий футляри!  Нам сліпить очі велич-маєстат –  Ця з малоліття має окуляри!  А ця і на хресті ще рветься в герць!  Вже час обідати, а тут... катуй цю - горду...  І піднімали хрест…                                  І альтиметр  Зашкалював…                          І... рвав тонку  аорту…    Людці стояли в ряд. Всі – пліч-о-пліч.  Висотомір димів – від жару крові…  В них не знайшлося оцту – і тоді  На шарфик налили міцного хлору.  - Устигнемо... Помре ще до сівби..  Мій хрест із липи угрузав у глину...  Кривилися в презирстві сто губищ.  Скорботна мати обіймала сина…  Хват витягав чутки – з брудних кишень…  Хлюст малював нашвидкоруч парсуну,  Ковтав сльозу:"Такі...завжди...мішень..."  Хреста звалили...                            Впало Я на струни...  І шепіт пошанівку шарудів  Терновим листям на  вінці-короні...  І натовп розтікався... і рудів...  Летіло Я  у  синьо-жовтий рокіт...                                         |  
 2010 Полтава © Свiтлана Залiзняк  |