укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2006.12.16
Роздрукувати твір

Станіслав Бойко

Блуква

За місцевою легендою смт Кринички Дніпропетровської області.  Ліні Іванівні Савицькій, педагогу і краєзнавцю, яка повідала мені цю легенду, присвячую.

                         Широке плесо. Степова ріка,
                         Що у народі споконвік зовуть Сурою.
                         Дівчина, мов вербиченька гнучка
                         Стоїть, схиливши коси над водою.
                         Чи то, стомившися від довгої ходи,
                         На самому обриві зупинилась,
                         Чи то злякалась темної води?
                         Чи то в останній раз вона молилась?
                         Ще небо не звільнилось від заграв
                         Липневої української ночі.
                         І блідий місяць лагідно втирав
                         Гіркі, заплпкані дівочі очі.

                         „Ой чом милий не прийшов,
                         Я ж його чекала!” –
                         Через сльози дівчинонька
                         Сумно промовляла.
                         „Може, стежки не знайшов?
                         А може, у гаї
                         Іншу вже собі знайшов,
                         Другую кохає?
                         І у мене відбира
                         Його чужа врода?
                         То ж, візьми мене, Сура,
                         До себе у воду!
                         Краще ляжу в домовину!” –
                         Та сама не знала,
                         Що в недобрую годину
                         Того побажала.
                         Крок ступила... І в ту ж мить
                         На високій кручі
                         Вже не дівчина стоїть,
                         А верба плакуча.
                         Сніп зелених довгих кіс
                         До води схилила,
                         Зливою прозорих сліз
                         Землю окропила.
                         Висихають рясні сльози,
                         Мов гірка омана,
                         І у полі при дорозі
                         Стеляться туманом...

                         Купальна ніч. На березі ріки,
                         Що у народі споконвік зовуть Сурою,
                         Дівчата, парубки і козаки
                         Поснули під зеленою вербою.
                         Чи то стомилися стрибати крізь вогонь,
                         Чи чимось зачаровані поснули....
                         Бо ж, раптом охопив їх дивний сон.
                         І вже не бачили вони й не чули,
                         Як  водночас зажурена верба
                         На дівчину струнку перетворилась,
                          А виплакана давняя журба
                          Над козаком самотньо нахилилась...

                          Цілувала рідні очі
                          Мертвими губами.
                          Обмивала бліде личко
                          Дрібними сльозами.
                          Потім взяла за рученьку,
                          Повела по полю,
                          Де сама колись блукала,
                          Шукаючи долю.
                          Блука козак до світанку,
                          Та того не знає,
                          Що то його не дівчина, -
                          Верба не пускає.

                          Широке плесо. Степова ріка
                          Тепер зоветься Мокрою Сурою.
                          А стежку, що водила козака,
                          З тих пір в народі нарекли Блуквою.
                          Хто наважиться в туман
                          Вранці вийти з хати,
                          Довго буде по блукві
                          Кругами блукати.

2006
Дніпродзержинськ
© Станіслав Бойко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні