* * *

Друже останній... Лукава моя і рідна.

Меду нового і древньої трути міх.
Зразу мені здавалося, що ти – красива відьма,
Що я тебе переміг.

П’яне волосся твоє, руки, що плачуть вітром,
Погляд у травах заплутаний, як змія.
Світ мій до крові з твоїм обійнявся світом.
Як же ти будеш?..
Тобто, як буду я?

Жити, щоб жити лише, після того всього –
Наче тримати за горло келихи без вина.
Доріг до пекла багато, до раю ж одна дорога.
І та обірватись може, як на струні струна.

Тіло із хліба запахом.
Смертна тоска за волею.
Жінко моя, пісне про кров і заморських птиць,
Щастя моє, бліде від любові
Й неборотьби із долею.
Ти чуєш, ми котимось разом
З твоїх весняних зіниць.

Сильніші за вірші, за клятву, за себе, друзів...
Якими були, коли себе не знали іще.

Темніє у Львові.
Кожної тварі по парі на вічнім крузі.
Світиться “Ноїв ковчег”.*

*”Ноїв ковчег” – бар у Львові