Опубліковано: 2006.12.17
Поетичний розділ: Медитативна лірика

Світлана Приходько

Моя душа

                            Моя душа, ты, словно храм, в котором
                            Давно остыли свечи у икон.
                            Глаза святых глядят с немым укором
                            На запыленный временем амвон.

                            Здесь стонет ветер больно и печально,
                            Но не молитву он возносит ввысь,
                            То плач в ночи, как шепот погребальный,
                            То крик в тиши: "Побудь со мной, явись!"...

                            Под сводом куполов мотив из скерцо
                            Вдруг прозвучал, как выстрел, как набат.
                            И я осознаю душой и сердцем,
                            Что в дверь мою давно уже стучат.

                            Оговоренная толпою строгой
                            На вечный холод молчаливых плит,
                            Любовь моя бродяжкой у порога,
                            Боясь войти, на исповедь спешит.

                           
2006
Днепродзержинск
© Світлана Приходько
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/2207/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives