Я, мабуть, ніхто...пропущена нота,
вирване тіло старого блокнота,
дика, проклята, дорожня, без нього.
Плутає слід закривавлена тога.

Час витікає зів"ялою цівкою.
Ніч прокидається віщою, гіркою.
Пошуки сенсу, ілюзії, рими,
числа навчать ще нас бути старими,

вірші примусять боятися слова,
воля прокисне як першооснова
руху у пекло. Стривожена тиша
сон виїдає і тіні колише,

дні затирає до сірого звуку.
Вниз до калюж протягаємо руки.
Осінь танцює спустошеним листям.
Знов помираєм до краплі. Колись ти

все-таки знайдеш повістку додому,
знімеш наплечник, запилену втому
і відречешся дороги. Волосся
плутає вітер. Ніщо не збулося...