DJ Zoyk прокручував трек луни,
ніч відхаркували птахи,
за вікном кружляли молекули,
а в кімнатах свічок зірки
в дзеркалах старих відбивалися
потойбіччям лякливих гамм,
але все ж таки видиралися
вертикалями амальгам
на орбіти, для них гаптовані
візерунком летючих зграй
і де сріблом був підфарбований
трохи випнутий небокрай.
Там, знедолені в матриць домені,
випадали зі скла площин
вектори незнищенних променів
і невпинний плин
бадилин
стробоскопив метеоритами,
розпочавши новітній трек
між дзеркальними сателітами
над неонами дискотек
в далеч, де хмарочосів стовбури
винайшли вишини пароль,
аби зникли сузір‘їв контури
в океані лискучих зорь,
аби хвиль його відображення –
відображення таємниць –
відобразилось на ураження
в рисах здійнятих вгору лиць,
що помножені люстер-нетрями
на безмежжя з усіх боків
в іншовимірній геометрії
задзеркальності почуттів.