Розчинюся в снiгах, бездорiжжям доб’юся до вiкон,
  Де, немов поплавок, упiрнає вогонь в заметiль,
  І до теплих шибок припаду снiговим чоловiком.
  Хтось вiдчинить: «Заходь. Ще нiхто не вертався вiдтiль».

  Тiльки кружка окропу тремтить мiж слiпими руками.
  І мовчання на двох, i скупе незрадливе тепло.
  Хай сильнiше вiтри хурделяють i крутять свiтами,
  Засипають слiди, щоб дороги назад не було.

  Не питай нi про що. Я не маю нi дому, нi роду.
  Мого iменi друзi сахаються, як вороги.
  Звiдти ми не вертаєм. Я вибрав єдину свободу:
  Безконечнi по пояс, по серце, по очi снiги.