Ти викинь її з голови –
Язичницькі  подихи  тіла  
Й слова, у яких тремтіла
Мачинами хіть татарви.
Забудь теплоту колін,
Глибини, подряпини мови,
Притулену всю – від основи –
До стертих на потерть хвилин.
Згреби її люту й віддай    
В острог, щоб впокорити муку,
Нехай, заламавши руки,
Етапом іде в небокрай.
Розвій по вечірній ріллі,
Прощаючись з нею у висі,
Самого себе... Та не вбийся
На вигинах тіла її.