Густе цвітіння яблуні.
Тривога.
На серці молодому депресняк.
Так сумно, мов опрірвилась дорога...
Чи друг твій зрадив предківського Бога...
Хоча... не певен...
Може, і не так.

Після такого болю треба ждати
(Такий закон покладено душі)
Дрімотної, мов котик, благодаті,
Мов язичком знімати мед з ножів.

Від того всього, мов «сльоза по с...ці»,
З небес до яблунь зірка потече.
Перевернувся у Землі Горацій,
А Муза зашептала «Ще... іще...»

Передбачаю яблука огромні
У цім саду, що знав грозу й бджолу...

Продовжувала Муза:
«Omnia! Omnia!»*
І якось акцентовано: «Лублу...»

І я люблю.
Караюся і каюсь.
Висока Літургія почуттів...

Густе цвітіння яблуні.
Світає.

Скажіть мені, в якому я житті.
__________________
Слово з виразу «Omnia mea mecum porto» (лат.) – «Все своє ношу з собою».