укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44184, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2015.03.14
Роздрукувати твір

Павло Кричевський

Рассвет в марте

Рассвет спустился в сад и разглядел
гнилые зубы мартовской земли,
седые брови старых грустных яблонь…
«Мне снова не леталось в облаках,-
рассвет подумал, - ниже чем – тем тоньше
невидимая нить, что отделяет
реальность от надежды, жизнь от смерти».
Он видел умирающую плоть,
еще живущую своим воспоминаньем
о зимнем счастье – белоснежной правде,
о цепкой хватке воздуха ночного,
он видел обреченность и живучесть,
он видел старость, чувствовал ее
степенность, расторопную походку,
в которой было: «Я не верю в тленье»,
и осторожное движенье вниз, туда,
где леса тень дарила не свободу
и не надежду… - несколько минут
не то, чтоб сладких – попросту – последних,
дарила просто жизнь как забытье,
жизнь не как притчу, а как избавленье
от всех сюжетов. Медлил наступить
и раздавить последнее - не время,
ведь не было его уже, а то,
что оказалось спрятанным за стрекот,
за песнь часов, неслышную уже,
за вечное, казалось бы, убранство
его в дрянную пошлую цифирь.
Не то, чтобы рассвет вдруг понял, что
он вестник смерти, - нет, он взгляд лучил
внимательный, сочувственный и добрый,
и съеживалась старая зима
почти с готовностью принять иное
и не сердясь на молодой рассвет,
на монотонность наступленья смерти,
и длила, не сердясь, еще мгновенье,
точней – себя, еще точнее – тень,
и все пыталась разыскать в себе
зачем-то, просто так остатки страха,
в глаза рассвету глядя и не веря,
не веря, нет, - в пустое слово «тленье».

2015

Смерть, по крайней мере в этом стишке - это состояние за временем, за страхом, за обреченностью, за любым сюжетом, за любой маской. Даже если при этом продолжается жизнь биологическая . Это как бы глубина тени под часовой стрелкой. Это состояние свободы даже от той свободы , которая вмещается в это слово.

© Павло Кричевський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні