укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2015.06.12
Роздрукувати твір

Юрій Зозуля

Малюночок лiтом... Лiтами!

                                            Та навіщо тут преамбула?  Але ж є:  
                                             Райдуга, веселка, веселиця, пояс, рай-дуга...

                                             веселка — щось веселе,
                                             весільне...  — теж яскрава!
                                             собою небо встеле:
                                             над зустріч... — вже постала!

                                             щаблі — аж під світОгляд,                          
                                             на круговид... — й стрімкії!
                                             і тягнуть, тягнуть погляд:
                                             вслід подиху...  — ЗА мрії!

                                             то брама, чи не брама, —                            
                                             але яснА...  — й одкрито!
                                             пройшла весна; й так само,
                                             туди ж...  — юрмиться літо!                        

        ~   ~   ~

 загрузли вЕсни у літах:
хоча не гаятись, летіти б;
лиш плідно обважнілі, віти...
й коріння, й крони в їх ділах!

чи тлінне тліє, чи горить;
а мимо нього різна мова...
одна умова ця примова:
усе живеє най бринить!!

й таки збувається в жнива:
і з митей тих росте повічно;
й не є буденно й пересічно...
й весна зо свят струмить нова!!!

         ~   ~   ~

То було "зовсім тихо сам до себе"; по тих словах (читати довгих, розуміти закоротких), знайшлися і для перехожого читача:
                                          ...само собою,
                                             війна війною;
                                             мир зовсім інше:
                                             й, напрочуд, вірше...
                                             що в ніч, що вдень, вже розібрались?
                                             шляху й свого, Бо'Дай,  добрались?

Та на кшталт невеличкого есею трохи молодшого Володимира Єрмоленка: "Мандрівна філософія для країни коріння.
Коли мені було 25, я сидів у паризьких бібліотеках і плавав у великих океанах минулих епох, текстів, надій та розчарувань. Я був відлюдником, Буваром і Пекюше (головні герої однойменного незавершеного роману Ґюстава Флобера –  UAInfo) в одному флаконі, коло мого регулярного спілкування не перевищувало десяти людей. Мені було добре від тих історій, які я знаходив у минулому. Мені здавалося, що я – ловець перлин у морі часу.
Зараз мені 35, і я мандрую щотижня, своєю країною чи чужими землями. Часом забуваю, де я, і плутаю країни. Інколи знайомлюся з десятками людьми на день. І найбільше мене зараз цікавлять люди, тут і тепер: їхні життя, ніжні та сумні, радісні і трагічні, сильні й тендітні.
Ці два періоди визначили мене, як дві протилежності, як інь і ян, як весна й осінь. Обидві ці фази свого життя я люблю.
Зараз я думаю, що філософія в Україні має бути мандрівною. Бо Україна – це країна коріння, ми дуже прив'язані до своєї землі, ми обіймаємо її, як своїх матерів, ми вростаємо в неї, як дерева під великим небом. Але для мислення цього замало. Дерева мають інколи виходити зі своїх садів та вирушати в подорожі.
Я думаю, невипадково, що для українців, цього вкоріненого в свою землю народу, у цих ботанічних людей, які прикрашають квітами свої вишиванки, є два міфологічні кумири, два орієнтири, музичний та філософський, які цю вкоріненість ставлять під сумнів, які натякають, що окрім кореня потрібно «щось іще», що окрім землі потрібна дорога.
Козак Мамай та Сковорода. Бродячий музикант і бродячий філософ."

2015
© Юрій Зозуля
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні