Опубліковано: 2006.07.08
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Сергій Негода

ВІЛЬ


Нас звуть у рай.   У нас свій рай!
У нас свій тлум! Та все ж,
як жаль, що я не птах,
а віль, я – сум. Чув храм той дзвін.
Дід бив у мідь. А з вуст грав звук.
Від мук йшов сум у світ,
у даль, де рай для всіх. Чи я твій “ох”?
А чи ми вдвох? А чи ми втрьох?
Так, я не птах, бо злет – це шлях
до тих, хто жде ще нас.
Сонце над край, жде сад свій рай,
а ліс жде злив всю ніч.
Я в рай не встиг. Так, час я мав.
А хто встиг жити? А хто міг жити?
– Ні, я не міг! Мій схим –
це шлях  від  мук у  звук.
А спів – то зваб і  біль. Я сам не свій!
Мій сум повз гір у глиб від меж.
Та все ж.
Як жаль, що я не птах, а віль.


2006
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/428/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives