Надія Агафонова25-й кадр (міні-поема)Місту Лева 1
Побравшись із залізницею,
Залишаєш по собі місто –
Тісто,
З якого пам’ять твоя
Ліпитиме жайворонків,
Аби скуштувати весни
Із присмаком недограної увертюри.
2
І залишиться музика, застигла у камені.
Готичне одкровення довгих нот,
Вічним бранцем якого
Прямує до шпилів погляд.
І твій абсолютний слух -
Зір. Навиворіт…
3
Якщо вітер
Уперто куйовдить твоє волосся,
Прислухайся.
Зведи очі до неба.
Певно, він хоче,
Щоб ти почув
Кончерто гросо для флюгерів з оркестром.
4
Припасти до сонячного куманця.
Пити очами міцний світанок.
П’яніти швидко й надовго.
Набувати нових імен -
Соковитих,
Мов серпневі яблука.
Вологих і теплих,
Наче бруківка по зливі.
Блискучих, ніби люстерко роси,
В яке задивилась
Фігурка Діви Марії…
Пити.
Убирати у себе
Шепіт дерев, голубів
І каріатид.
Ще-е-е-е-е-е...
Спрага – єдина правда
Львівського всесвіту.
5
Шосте відчуття –
Відчуття сполучених посудин.
Чуєш, як в тобі переливаються вулиці?
6
Зоряне небо костьольного світу –
Друшляк,
У якому Бог
Відкидає спагетті комет.
Деякі з них
Випорскують
На таріль старовинних дахів,
Зачинаючи Час бажань.
Обери СВОЮ хвилину.
7
Ввечері
Тобі посміхнувся кіт.
Перетворився на рибу.
Риба співала до півночі.
Поки не щезла.
(Чого тільки не побачиш
У вітражах людських облич...)
А вранці ти впізнав її профіль
На кавовій філіжанці…
8
Одного маленького пляцу
Достатньо,
Аби в центрі його
Відчути себе геніяльною інсталляцією
Найвідомішого небесного Майстра.
9
Лікуючись залізницею,
Не можеш не повертатися.
Ще б пак!
Хіба можливо уникнути
Долі,
Якщо доля – місто.
Якщо місто –
Нескінченний
25-й кадр
У стрічці твого життя…
|
2007 © Надія Агафонова |
