Опубліковано: 2007.03.23
Поетичний розділ: Пейзажна лірика

Валерiя Богуславська

***

* * *  

Льодовим струпом  підсихає
Задубла з осені рілля.
…Що зна вона, що так зітхає,
Оця згорьована земля?

Що зна вона, що не збулося,
У чім поснула дивина?
Оце волосся чи колосся
Уже спіткала сивина.

З бурульок страченого неба
Снується біла заметіль.
І все певніша в нас потреба
Вже не вертатися звідтіль;

Схопитися за вихор сніжний,
Сховатися за виднокруг,
Немов на камені наріжнім
Напівзітертий дотик рук.

Або в ріллі зерном замерзлим
Зіщулитись в грузькому сні,
Щоб вистрелити гострим лезом,
Зеленим  вістрям по весні.


2007
© Валерiя Богуславська
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/4425/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives