Ігор ПавлюкБілі рейки санного сонного сліду.* * *
Білі рейки санного сонного сліду.
Лиш на сході, десь там… кров’яніє… напевно, печаль.
Перебитий мій сон, ніби зірки далекої злиток,
І слова, наче гени, крізь мене до Бога кричать.
Золотий, мов коньяк, розливається день по чорнилу…
В хуртовині зірок чує ангельський голос душа.
Кольорове минуле мене в сиве завтра зманило,
Доки з музою пас я крилате біленьке лоша.
До озер молодих ми молились.
І цвіт полиновий
Налипав на серця і на очі…
На все налипав…
А душа на вагу, наче куля.
Така ж безтолкова
І така ж, як і куля,
Гаряча й сліпа.
То летить, то тремтить десь у гільзі,
А то заночує
На перетині скіфо-арійських тужавих шляхів.
І кочує душа…
Цілим всесвітом гола кочує,
Бо без тіла у неї немає ніяких гріхів.
Але й щастя нема.
І ні болю, ні ласки, ні встиду.
Лиш на злеті, десь там… кров’яніє…
Напевно, печаль.
Білі рейки санного сонного сліду.
І слова, ніби гени,
Крізь мене до Бога кричать.
|
2006 © Ігор Павлюк |
