Надія Чорноморець***Зайду в тролейбус - і кудись - поїду. Маршрут його - мов мебіуса лист. На острівець - який же пил заніс Століттями викохуване гінкго? Траву скосили - і ввірвалось літо, Зелений подих. Жовтим світить ліс. І повна хмара - від непевних сліз Заколосилась темно-сірим слідом. Тополі стрижені - наразі - виживуть. Приречені - артричними суглобами. Ялинок гуртик - раптом вискочить, Потік машин спостерігати стомлено. Десь опаду краплиною туману. І полоню, і спалахну, і стану...
|
2000 © Надія Чорноморець |