Тетяна ВинникТАВРОТАВРО
Два вікна у галактиці віршів.
І у серці загублений ніж.
Я тебе розлюблю і залишу,
Я тебе не візьму і за гріш.
До нудоти любов замацаю,
І зруйную, і вознесу…
Твоя осінь віками ображена
На мою несерйозну весну.
Я наб’ю тебе і зненавиджу
До космічної лободи…
Ти зі мною уперше справжнім
Попід дощиком поброди…
Зацілована, розманіжена,
На всі руки розплескана,
Безпритульна ніжинка,
Будьмо, тезко!
Засмію тебе, залоскочу
Й не покаюся!
Ти мене роздирав на клоччя,
Плакав і матюкався…
І, ніколи не знаючи міри,
Жили яблук на дощ цвірінькали…
Я собою розлуку завірила,
Свою ніжність на інших розтринькала.
Горілчані горнятка віршів.
Чорне небо натерте синькою.
Ми до затишку вже не звикнемо,
Ми себе передчасно розтринькали.
|
2007 © Тетяна Винник |
