Вечір вмочений в дощ
весь у бризках нічного вітру
пробіжить по обличчі мені
босоніж, не тамуючи сміх
«Гей, - зі мною біжім,  
по краєчку осіннього світу,
утечем від питань
найпростіших
і від відповідей – геть від усіх))»:
надійшла нам пора розставань
я – лишаюсь, у літа на призьбі…
з чарки літа – холодний туман
вип'ю духом на радісні сни….
Осінь, світла моя удова -
одягнЕ золотії намиста,
позбирає солодкі плоди
і гнилички на зоряне блюдо,
роздарує, давно вже пора,
мої речі і спогади слугам,
і відпустить їх, … у світи...  
а сама, -
потанцює, смішна, молода
з моїм ліпшим і щирим другом))
і укушений духом пригод
і отруєний сонячним ядом,
стану – дальній димок
і русалок танОк,
і – довірлива морда багаття…
перед ранком – лизну язиком
сірі сонні небесні губи  
і  для обріїв зморених сном
- стану зимним світАнковим
чудом…