зима без санчат
нікуди не дінеться
у гаях за вратами
знову брама
засніжена річечка
гріється в кітелях
якраз наламав
мамай у паморозь
братві снігурям
чорного хліба
його заціплена пісенька
вітром посічена
в очах білий жар
він більше із нею
вже не зустрінеться
мощун запхав свою річечку
в повільну ніченьку
в ординськім сараї шабаш
співає баняк астральну
радують райдужні хмари
затрясся вітер запрягся в уяву
завставив морями розвіятися
затям знімати волею доле
здіймати цю ляду перед народом
шарпни буревію на весь цей сказ
гаркни хоч раз на весь цей жах
волею лясни на прокляту дачу
затямся літати в поле дядьку
скажені дрони лящать поранню
каган землі  вічем уріжеться
народ у прірву не обірветься
усамітнена моя бабця сядуть
і далі тихо лягають на лаву щастя
і так у камні хворіються
вікна обліплені кригою
пташка вміщена в літеру
спраго заглянь під сонце
тяго засяй благовіщенням
мама з ясним освітленням  
ясене-місяце не сяй розділенням
зоре над горе не плач за правду
надбана пашня у попелах марна
спалений скарб донбасу
валять у райську яму
там за ставками  пахкає плаха
хіба не підніметься мальва
вся опромінена в айстрах
княжа мансарда як фата моргана
майстрами  шатрами навколо саду
дамба заклала собі перевтілення
пливе маяк повз царську пляму
в гаях за вратами і знову ця брама
перед кам'яними могилами
ось нескінчена річка мого життя
змиває пустку степу у чорне море
б'є блискавка відроджує грім
русло заціпеніло з каменем
стихія води скеровує гідру
звалює камінь на гостру гору
охолоджує вітром силу волі
міцно резонує вітер з небом
перелітає степ охоплює бурею
розтинає мене почуттями
потім висмоктує горизонти
стихією великого ДНІПРА
виникає потоками джерел в аозису
б'є імпульсом і розтинає
мене на застиглім граніті
розриває стіну порогів
розкидає мої могутні кайдани
і рине через підземні печери
перемагає матерію світлом
обпалюючи вільним вогнем
все моє голе тіло
рідна земля тремтить від страху
дощ розтинає темряву хмар
народ сокирами рубає гору
тріщить непорушна енергія БОЖА




ПЕРШЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО ЕЛІТ:
ПРО ПРАВО НА СУБ’ЄКТНІСТЬ
ТА КІНЕЦЬ ПІЖМУРОК
Панове, що називають
себе провідниками!

Згідно з «Золотим перетином стійкості» (5:3),
етика завжди має переважати матерію.
Але сьогодні ми бачимо зворотне:
матерія політичних рейтингів та страх
перед відповідальністю заблокували
етичний імпульс цілої нації.
Ми звертаємося до вас у час,
коли «Полярне сяйво над кригою»
засліплює очі, але не дає
тепла для перемоги.

Про ілюзію в мізках еліти
локальної безпеки в Україні
Ви припустилися тієї ж помилки,
що й отамани 1919 року.
Ви дозволили суспільству повірити,
що можна захищати «свій хутір»,
свою сім’ю чи свій бізнес,
не захищаючи Україну
як цілісний Суб’єкт.
Запам'ятайте: локальної суб’єктності не існує.
Якщо фронт не має кругової етичної
та юридичної оборони, кожен «хутір»
уже приречений, навіть якщо його
стіни ще стоять, завтра їх завалять.

Про проблему 200 тисяч тих,
хто втік із ЗСУ, тобто
«вимкнених сердець»
СЗЧ — це не просто параліч душі,
це порушення своєї сили волі.
Це акустичний терор розчарування.
200 тисяч суб’єктних мізків,
які добровільно йшли у вогонь в 2022 році,
сьогодні йдуть у тінь, бо бачать
у  діях еліти держави
відсутність «Магії Живого».
Локальної суб'єктності не буває.
Або країна — це єдиний суб'єкт
у стані війни, або це територія,
де 200 тисяч кращих мізків
губляться в лабіринтах
власного розчарування.
Коли ви боїтеся перевести державу
у повний військовий стан,
у ході повної агресії на Україну,
ви позбавляєте воїна головного —
Права на законний Гнів
та Міжнародну Юрисдикцію захисника.
Ви залишаєте його в «сірій зоні»,
де він почувається ресурсом,
а не частиною Живого Організму Перемоги.

Про «вагітність» еліти Державою
Народ України не може бути
«трішки вагітним» суб’єктністю.
Або ми є державою,
що веде Вітчизняну війну
за виживання проти імперії,
або ми — фрагментований простір,
де «анархія грається в піжмурки».
Ваша несміливість визнати
реальність нападу агресора
на рівні повної державної
мобілізації ресурсів —
це і є те саме соціальне невігластво,
яке в 1919-му відкрило Україні шлях
до «холоду тисяч уламаних доль».

сьогоднішнє СЗЧ як рецидив
"Отаманщини" в 1919 році.
Ті, хто пішли добровільно, —
це люди з найвищим імпульсом.
Але вони потрапили в пастку,
яку Україна мала в 1919 році.

"Захищати свою сім'ю" чи
"Захищати Україну"? - оце розрив
між локальною та глобальною суб’єктністю.
Коли боєць бачить, що тил не живе війною,
а еліта грає в політику з нерухомістю,
його «серце» починає резонувати
з відчуттям несправедливості.

СЗЧ у такій кількості —
це внутрішній терор самотніх.
Боєць вирішує, що він «сам собі суб'єкт»,
і повертається до свого «хутора»,
не розуміючи, що без цілісного
фронту його сім’я не буде в безпеці ніде.

Вимога актів трансформації
Ми вимагаємо від вас:
Припинити гру в піжмурки з історією.
Визнати, що кожен квадратний метр України —
це «моя земля», за яку відповідає
вся повнота державної машини,
а не лише доброволець у траншеї.

Ввімкнути «Генеральний Штаб як Мозок».
Забезпечити потужний резонанс
між тилом і фронтом  
між солдатом і батьками
через етику відновлення,
де кожен громадянин
є клітиною єдиного
військового організму.

Невже, еліти України хочуть
отримати право на смерть.
Нам треба використати
всі інструменти міжнародної юрисдикції,
які дає офіційний стан війни,
щоб анігілювати хаос
всередині та тиск ззовні.
Переведення держави
у військовий стан
не як акт обмеження,
а як Акт Визначеності.
Прозорість і «Золоте правило моралі»
(не роби солдату того,
чого не хочеш своєму сину)
як кров системи.
Довіра - це найцінніший скарб
живої людини.

Пам’ятайте мої діти і внуки,
які виїхали з України:
Сокіл України тепер сидить на табуретці —
це точка спокою лише тоді,
коли він готовий до польоту.
Якщо ваша табуретка хитається
то це означає що Україна -
над прірвою небуття.
Якщо ви не знайдете в собі сили
одухотворити державний апарат
сьогодні, то завтра історія
знову розірве ваші плани,
як колись Гітлер, зривав
зі стін Версальський папір у Відні.
Діти України відмовляйтесь
від мови «ресурсу»
на користь мови
«енергії та резонансу»
України.

Ваш «ледь помітний вогник
у сонячному серці»  не згасне,
але він вимагає простору для сяйва.
Чи готові ви стати Суб’єктами,
чи залишитеся тінню на стіні історії?
Суб’єктність не просять —
її стверджують.
Станьте мозком,
що чує серцем Україну!

Попередження тим, хто за кордоном:
Будьте готові, що "істоти" всередині
системної Європи чинитимуть опір,
бо радість суб'єкта для них —
загроза їхній владі над страхом.
Плекайте в собі живі відчуття суб’єкта,
який знає: «Я дію, я змінюю
середовище, я резоную з правдою».


Попередження тим, хто
вважає себе із міцною "кришею":
Земля мала врятувати народ, проте
цинічна брехня згодом виявляється
голодом тисяч уламаних доль і душ,
а той, хто воював за свій хутір
насправді, грав у піжмурки
з історією своєї суб'єктоності
і забув або взагалі не знав того,
що локальної суб'єктності народу не буває,
або народ вагітний або не вагітний,
і той, хто вважав себе отаманом
в районі руйнував багатоешелоновану
кругову оборону України
він не був спроможний
прикрити центральний східний фронт,
бо вважав, що це не його Земля.