Андрій Тугай***Сьогодні встала раненько щоб привiтати Сонечко,
Поглянуть, звiдки ж вискочить промiнчик в небеса.
Татусь обняв лагiдненько й сказав тихенько: "Донечко,
Дивись, яка невимовно-божественна краса!
То розцвiтає папороть над стертих лiнiй обрiю,
Росхитує пелюстками кремезний небосхил...
То капітан осяяний з командою хороброю
Пливуть у тихім шелесті палаючих вітрил...
То золото розсипали з небесного горнилища
Утомлені роботою незграбні ковалі...
То змій крилатий вирвався з гарячого чистилища
І язиками полум'я плюється з-під землі...
То з моря підіймається торкнутися до простору
Оздоблена рубінами перлина чарівна...
То янголята, бавлячись, повилітали з отвору
Батьками не закритого горішнього вікна..."
А сонечко вже високо, вже гілочок торкається.
М'якесеньке, усміхнене і, справді, чарівне.
І в татовому голосі щось тепле відчувається,
"Невимовно-божественне"...
Бо любить він мене...
|
2007 © Андрій Тугай |
