Опубліковано: 2007.05.31
Поетичний розділ: Релігійна лірика

Людмила Некрасовська

Самсон

Наступившая тьма словно ширмою мир отделила.
И один на один остаюсь я с бедою своей.
А моя слепота - это дар твой последний, Далила.
Отвергая народ, я влюблялся в его дочерей.
Понимал: предала, знал и чувствовал, что не любила,
Ненавидел себя, но с тобою расстаться не мог.
Всем пожертвовать рад, даже Богом дарованной силой,
Чтобы вновь целовать твой, горящий в лучах, завиток.
Среди красок любви много темных, но я не в обиде.
Что-то рвется в груди изначальную ясность губя.
Как, скажи мне, любить, если я твой народ ненавидел?
Как сражаться с врагом, если в стан свой он принял тебя?
Мне понятно теперь, что судьба объяснить захотела.
Но возможно ль прожить безошибочно и не спеша?
Ведь глаза нам даны для того, чтобы видело тело.
А вот зрячие мы, лишь когда прозревает душа.
2007
© Людмила Некрасовська
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/5968/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives