Юлія Броварна***Лелечі спомини про «спати на плечі»
Вночі, мов пір’я, залоскочуть до безсоння.
Дівча напівоголене змовчить,
Змочивши губи полум’ям свічі,
Залізе на холодне підвіконня.
Там зорепад - на відстані руки,
Горіхопад - на відстані трьох тижднів
Та гріх такий... закохуватись ніжно
Коли стікає липень сном п’янким.
Вже в сотий раз... і всотує світанок...
І з комину на дах вилазить дим,
Мов равлики примарні білий танок
Вигадують-виковзують над ним.
Фіранка мамина сховає під крило.
Нарешті зглянься, світлий охоронцю!
Обурене дівча, німе перо,
Дивись, як всесвіт стане на зеро
Твоїм обранцем,
бранцем,
принцем...
...сонцем.
|
2007 © Юлія Броварна |
