Олеся СандигаУ золотистих тонахУ ЗОЛОТИСТИХ ТОНАХ
Витікає у мене з очей
карий колір
тоненькою цівкою меду
Жовті бджоли ковтають його на льоту,
і моїми очима стають,
і впиваються в тебе.
Я стекла карим кольором там,
Де у когось полопали б вени
Зблякла, вицвіла – боже, невже це про мене?
Я ж була золота-золота!
Обсипається, котиться вниз
мідний колір
брунатним бурштином
І метелик – душа безневинна
в серединці навіки завис,
скаменів
Наче я у солодкому мелясі слів –
от тобі й золота середина!
Обсипаєшся, котишся вниз –
Як смітинка ти в око попав мені
і червиву доріжку до серця прогриз.
Кілька каменів падає в жменю – не сліз,
І про тебе ці камені.
Карі очі як начинка в тому камінні
Карі очі,
всі шестеро,
з лапками вій.
Розкотились по стелі,
Розкотились по стінах,
Не мої вони вже, як і ти вже не мій.
Карі очі не в моді,
не в моді,
не в моді,
Хай кружляє довкруж мідно-медяний рій.
Та у тебе на шиї сьогодні
Сині скельця з обтятими лапками вій.
|
2007 © Олеся Сандига |
