Олеся Сандига***Де моя могила –
Зелено і сіро,
І порослі мохом склепи
бачать вічність в снах.
Принеси нам, мила,
Кали мертво-білі,
В їх розквітлім тілі
Не живе весна.
Ні майбутнього, ні минулого –
Я звелів!
Час безсило звис, заплутавшись
Між кошлатих віт.
Змили зливи лики
Мармурових янголів,
Змили зливи дати
Із могильних плит.
Тут дерева-велетні —
Доторкнись до їх поцвілої кори!
І на ложі моховім
відпочинь.
Ти забудеш світ земний,
Говори до нас іще,
говори!
І дивись у небо, там, між хмарами,
І моїх очей
синь.
Ах як шкода, милая,
Що між чайок суєтливих
Сіллю вишила ти крила,
сіллю
І не чуєш нас.
Принеси нам, мила,
Кали вічно білі,
Не неси нам більше
Кольорових айстр.
|
2004 © Олеся Сандига |
