Опубліковано: 2007.10.25
Поетичний розділ: Філософська лірика

Олена Лазарєва

Два каравана

Отцам и детям...
Мой караван уходит вдаль.
Отец, забудь свои обиды!
Во взгляде тихая печаль —
След на песке недолго виден.
Здесь вновь не сходятся пути,
Живую дань берет пустыня.
Отец, одумайся, прости,
Невелика провинность сына.
Мы были оба, ты и я,
Порой по-своему не правы,
Но гнев — коварная змея —
Околдовал тебя лукаво.
Палач-рассвет роняет кровь
На обезвоженную землю.
Смотри, с тобой моя любовь,
Я злым речам твоим не внемлю.
Не обрывай так грубо нить,
Что нас связала от рожденья,
Ее ведь вновь соединить
Нам не поможет провиденье.
Но холодны твои глаза,
Надежда в сердце умирает.
О, нет, недаром небеса
Нас одиночеством карают!
Пускай я был не лучший сын,
О чем судачат злые люди,
Ты разрыдаешься один
Под монотонный шаг верблюдов,
Но будет поздно. Время нас
Сотрет с земли, смешает с пылью…
Нам не затем любовь дана,
Чтоб мы безжалостными были.
Не будет мир у наших ног —
Мы все у Бога на ладони.
Терзает зной, шуршит песок,
Разлука всех больней агоний.
До горизонта — ни души,
А сердце — мертвая пустыня.
Мы почему-то так спешим
Карать себя своей гордыней...
2003
Симферополь

На написание этого стихотворения меня вдохновила арабская легенда, рассказанная близким другом.

© Олена Лазарєва
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/8134/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives