Розкуркулені двічі за тиждень, щомиті – за схлип жінок, у розідраній свиті, шукаючи щастя під лампою, переждали репресії, діток розумних виждали й полягли, наче вітру зойк, під кістляво-партійною лапою. Діти виросли, стали чиїмись батьками, споловіли степи і скривавлений прапор вицвів.
Нас і досі тримає в багні за душею лежачий камінь – народ-переможець, народ-самовбивця.