– Йдемо до Європи, озираючись звично на Схід. Втираємо сльози дідів по Союзу вихлялим вже чорноземом. І писком брудним посміхаємось сонцю услід, в кургани трипільскі звично і смачно плюємо.
І все це – убрані в котон і налиті по ніздрі пивом. Вродливі, мов жуйка, приліплена дауном до сидіння. Йдемо, розкидаючи лярвам, (а, може, своїм донькам) безплідне своє насіння.