Опубліковано: 2007.11.16
Поетичний розділ: Інтимна лірика

Євгенія Більченко

Послесловие

... Как-то сразу все стало просто:
Что по-прежнему я – жива.
И звезда мне теперь по росту,
И по нутру – трава.

И могу я пастись украдкой –
Всем на радость и на беду.
И нарвать, если надо, сладких
Яблок в чужом саду.

И ночами молиться Богу,
Чтоб послал хоть немного сил.
И взахлеб целовать дорогу,
Чтоб любимый по ней ходил.

И догадываться по щелям,
Что рассвет вытесняет мглу.
Полагаться на возвращенья.
Не доверяться злу.

Жить, как в обмороке, – красиво –
В вечном плену у лжи.
Даже если совсем не по силам –
Жить.
2005
© Євгенія Більченко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/8649/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives