Ігор ПавлюкАПОСТОЛ АНДРІЙАпостол Андрій ходив по Дніпру,
Бо Дніпро був якраз замерзлим…
Крилаті зіниці його – мов крук,
Чорним вітром розтерзаний.
Апостол Андрій самотів і мерз,
Як мерзнуть хіба що у пеклі.
Казали йому:
– Ти чого приперсь?.. –
Іван чи якась там Текля.
А з іншого боку хтось поважав
Його служіння ідеї…
Словом, було йому хресно так,
Як і Христу в Іудеї.
Неясно було, що він їв, де спав…
Що думав про клімат тутейший і пісню.
Чи весь у вогні місійнім згоряв,
Чи залишав на кохання, наприклад, кисню.
Чи пив із чаші сам до кінця?
Іншим сердечно давав чи по-панськи?
І чи були йому до лиця
Тіні богів слов’янських?
В дебрях блукали святі вовки.
Плакало Сонце-мама.
Простір крутився. Ішли віки –
Як телеграма.
Виросла церква. Дзвенить зоря.
Красіво і сумно всюди.
Ходять по колу води Дніпра.
А по Дніпру замерзлому – люде.
В кожного кривда і правда своя.
Кожен чорта чи Бога свойого гріє.
На Водохрестя
з льоду
хрести
стоять –
Ще від Андрія.
|
2007 © Ігор Павлюк |
