Опубліковано: 2007.11.21
Поетичний розділ: Слово, мова, присвяти поетам

Євгенія Більченко

***

Сказочник.

Дружище, вот моя ладонь:
Пожми, покуда оба живы.
Лишь сердце бедное не тронь:
Оно едва висит на жилах.

Непоэтическая грусть –
Не сказка. Я другой не знала.
Не я одна – весь ты, вся Русь,
Пока грустила – умирала.

«В себе тщеславье задуши, –
Сказала Сказка, – жди покоя».
Тщеславье – маска для души,
Когда под ней течет рекою

Лавина горечи людской,
Сплошной поток кромешной боли;
Дружище, знал бы ты, какой!..
Не знай (дай, сплюну), Бог с тобою!

Я чую: вынырнут года
Из сутолоки ложных мнений –
Ты станешь будущим. Туда
(Я не хвалю) дойдет твой гений.

Храни тебя Господь. Молюсь
О Сказках, если сердце давит...
Непоэтическая грусть –
Одна! – Поэзию рождает.
2007
© Євгенія Більченко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/8783/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives